ДРАЧ Іван Федорович (н. 17.10. 1936) – поет, перекладач, кіносценарист, драматург, держ. та громад. діяч. Н. в с. Теліжинці Тетіївського р-ну Київ. обл. Навч. в Київ. ун-ті. Був виключений 1961. Закінчив Вищі сценарні курси Держкіно СРСР у Москві (1964). Творчий шлях розпочав у період "хрущовської відлиги" (див. М.Хрущов).

Письменницький дебют припав на 1961, коли в київ. "Літературній газеті" було опубліковано його поему-трагедію "Ніж у сонці". Наступні збірки поезій Д. – "Соняшник" (1962), "Протуберанці серця" (1965), "Балади буднів" (1967), "До джерел" (1972), "Корінь і крона" (1974), "Сонце і слово" (1979), "Американський зошит" (1980), "Шабля і хустина" (1981), "Теліжинці" (1985), "Лист до калини" (1990, 1994), "Вогонь із попелу" (1995), "Крила" (2001), "Анатомія блискавки" (2002) та ін. виявили самобутність та оригінальність художнього мислення поета, якому притаманна широка амплітуда образного бачення світу. В творчій манері Д. своєрідно поєдналися нар.-поетична притчевість і реальність сьогодення, фольклор і модерн. Поет збагатив класичні поетичні форми, ускладнив архітектоніку жанру поеми, вдихнув сучасне звучання в такий жанр, як балада. Класичний сонет у творчості Д. стоїть поряд із віршем, написаним розкутим, асоціативним верлібром. По-новаторськи підходить поет до ритмомелодики, тональності, емоційного настрою своїх творів.

У США поезії Д. переклав англ. мовою і видав лауреат Пулітцерівської премії Стенлі Кюніц. Російською мовою виходили книжки "Протуберанцы сердца" (1966), "На дне росы" (1976), "Солнечный гром" (1977), "Мелодия калины" (1981), "Подсолнух", "Духовный меч" (обидві – 1983), "Американская тетрадь" (1984), "Зеленые врата" (1986), "Избранное" (1987). Поезії Д. також були перекладені й видані в Канаді, Польщі, Литві, Вірменії та багатьох ін. країнах.

Д. виявив себе і як обдарований перекладач. Йому належать переклади поезій П.Севака, О.Вацієтіса, О.Чиладзе, Ю.Марцінкявічуса, А.Вознесенського, Ф.Гарсіа Лорки, Н.Хікмета, Ю.Словацького, Ц.Норвіда, П.Елюара та ін.

Творчість Д. має глибокі нац. корені, в основі його світогляду – переконання, що укр. народ зможе утвердитися на шляху до майбутнього лише за умови збереження й розвитку своєї самобутності, насамперед української мови й нац. духовності. Особливо виразно ці погляди виявилися в зб. літ.-критичних статей "Духовний меч" (1983), перекладі сучасною укр. мовою "Історії Русів" (1991) та в сценаріях до худож. кіноф-мів "Криниця для спраглих", "Камінний хрест", "Пропала грамота".

Особливе місце в творчості Д. посідає істор. тематика. В його поезії відображена діяльність Б.Хмельницького, Г.Сковороди, Лесі Українки, Т.Шевченка. Заклик "Скиньте з Шевченка шапку. Та отого дурного кожуха. Відкрийте в нім академіка…" став підґрунтям концепції сучасного бачення українцями Шевченка. 1997 побачила світ книжка Д. "Політика" – осмислення істор. подій перших років укр. незалежності.

Як політик та громад. діяч Д. був у центрі руху інтелектуального опору догматичній ідеологічній системі, відстоював право народу на рідну мову, к-ру й освіту. Він став одним з ініціаторів утворення Народного руху України. 1989–92 – чл. Центр. проводу НРУ. Від 1992 Д. – голова Т-ва зв'язків з українцями за межами України ("Україна-світ").

Політ. погляди Д. найяскравіше виявились у його парламентській діяльності (нар. депутат України 1–4 скликань). З його ім'ям пов'язане задекларування без'ядерного статусу України. Він був активним учасником конституційного процесу, що завершився прийняттям Конституції України 1996.

Д. – постійний учасник міжнар. дискусій та конференцій, на яких обговорюються проблеми, пов'язані з Україною. 1966 брав участь у засіданнях Генеральної Асамблеї Організації Об'єднаних Націй як радник делегації УРСР.

Від 1999 – чл. К-ту нац. премій України ім. Т.Шевченка. 2000–02 – голова Держ. к-ту інформаційної політики, телебачення та радіомовлення України.

Лауреат Держ. премії УРСР ім. Т.Шевченка (1976), Держ. премії СРСР (1983). Нагороджений орденом кн. Ярослава Мудрого 5-го ст. (1996).