Біографія

Павло Михайлович Губенко (Остап Вишня) народився 13 листопада 1889 року на хуторі Чечва біля містечка Грунь Зіньківського повіту на Полтавщині (нині Охтирський район Сумської області) в багатодітній (17 дітей) селянській сім'ї. Закінчив початкову, потім двокласну школу в Зінькові, згодом продовжив навчання в Київській військово-фельдшерській школі, після закінчення якої (1907) працював фельдшером — спочатку в армії, а з часом — у хірургічному відділі лікарні Південно-Західних залізниць. Та, як згадував письменник, він не збирався присвятити себе медицині — тож, працюючи в лікарні, займався самоосвітою, склав екстерном екзамен за гімназію і 1917 вступив до Київського університету; одначе скоро залишив навчання і повністю віддався журналістській і літературній праці.

Перший надрукований твір Остапа Вишні — "Демократичні реформи Денікіна" — побачив світ за підписом "П. Грунський" у Кам'янці-Подільському в газеті "Народна воля" 2 листопада 1919.

В цій же газеті було надруковано ще кілька фейлетонів молодого письменника, а з квітня 1921, коли він став працівником республіканської газети "Вісті ВУЦВК", розпочався період його активної творчості і систематичних виступів у пресі. Псевдонім Остап Вишня вперше з'явився 22 липня 1921 в "Селянській правді" під фейлетоном "Чудака, їй-богу!".

1934 гуморист був звинувачений в контрреволюційній діяльності й тероризмі, зокрема в замаху на товарища Постишева під час жовтневої демонстрації, і незаконно репресований. Зміг повернутись до літературноі праці лише 1944. Вишню перекидають просто із арештантського барака на Печорі в письменницький кабінет у Києві. Він мусив своїми гуморесками спростовувати наклепи "націоналістів", нібито улюбленця цілої України — Вишню — закатувала Москва, і висміяти "буржуазних націоналістів" та насамперед УПА. Так у 1945—1946 з'явилась "Самостійна дірка" Остапа Вишні — голос гумориста з могили. "Буржуазні націоналісти" й повстанці привітали воскресіння Остапа Вишні, частину заслуги в якому цілком слушно приписали і собі, та подякували гумористові, що він першим у широкій радянській пресі поінформував світ, що УПА ще й досі живе і бореться. [1]

Могила Остапа Вишні на Байковому кладовищі в Києві.Першим твором, що знаменував повернення письменника до літературноі праці, стала "Зенітка". Звичайно, цей, другий і останній період творчості, був далеко не простим для Павла Михайловича. Можливо саме для того, щоб приховати свою справжню сатиру, він відточує образ героя-оповідача, мудрого, дотепного, занозистого часом, але... сумного.

Було якесь нерушиме порозуміння між Остапом Вишнею і мільйонами його читачів. Мов воду крізь сито, спускали вони все, що було в "усмішках" Вишні для цензури й диктатури, а собі брали зернятка сміху, який завше давав свіжий віддих у задушливій атмосфері загального рабства. Як у 20-тих роках селяни не брали серйозно його слів про куркулів, так у 40-х роках повстанці не брали серйозно його слів про "націоналістичних запроданців", а сміялися, читаючи його "самостійну дірку", бо ж вона була символом "самостійности" УРСР під московським чоботом.

Остап Вишня провадив і велику громадську роботу. Він брав участь у діяльності літературних об'єднань "Плуг" і "Гарт", в організаціі та редагуванні, разом з Е. Блакитним, перших двох номерів журналу "Червоний перець" (1922) і продовжив працю в цьому журналі, коли 1927 р. було поновлено його вихід. Відома робота Остапа Вишні в оргкомітеті Спілки письменників. Після війни Остап Вишня став членом редколегіі журналу "Перець" і активним його співпрацівником.

З Вишні був бездоганно вірний друг і товариш. Його знайомі оповідають, що він рятував своїх товаришів матеріально і гумором в підвалах ЧК, де він сидів десь із кінця 1919 до весни 1921; і в тюрмі НКВС у Харкові, де він сидів з 26 грудня 1933 до весни 1934, і в концтаборі на Печорі 1934—1943 pp. Коли 1931 був арештований Максим Рильський, з яким Вишня дружив так само міцно, як з Хвильовим, Кулішем і Досвітнім, то Вишня, не боячись накликати на себе гнів НКВС, кинувся з Харкова до Києва на допомогу безрадній родині поета, а після щасливого звільнення Рильського з тюрми — забрав його до себе в Харків на кілька тижнів у гості.

У 1955 був реабілітований судовими органами. Невдовзі, 28 вересня 1956 — смерть, що постійно чатувала на нього на півночі, наздогнала.

Творчість У своїй творах Остап Вишня найбільше атакував слабкості свої, своїх земляків, вважаючи, за Гоголем, що "кому вже немає духу посміятися з власних хиб своїх, краще тому вік не сміятися". Особливо нещадно висміював Вишня слабість в українців інстинкту громадської і національної єдності, їхню інертність, всі ті анахронічні риси в психології та мисленні українця, що так дорого обійшлись і обходяться Україні.

Остап Вишня здобув визнання самобутнього майстра української сатири і гумору. Започаткував новий жанр — усмішка.

Усмішка — це різновид фейлетону та гуморески. Ввів цей термін сам Остап Вишня. Пізніше він писав: "Хоч "фейлетон" уже й завоював у нас повне право на життя, та, на мою думку, слово "усмішка" нашіше від "фейлетону". Автор "Вишневих усмішок" освоює і далі розвиває традиції вітчизняної та світової сатиричної літератури й народної творчості. Передусім традиції класиків (Гоголя і Шевченка, Щедріна і Франка, Мартовича і Чехова).

Твори

• Остап ВишняЗенітка (1944)
• Бекас (1945)
• Вальдшнеп (1945)
• Ведмідь (1945)
• Лисиця (1945)
• Вовк (1945)
• Заєць (1945)
• Ленінград і ленінградці (1945)
• Дика гуска (1946)
• Дика коза (1946)
• Перепілка (1946)
• Лось (1946)
• Дикий кабан, або вепр (1946)
• Дрохва (1946)
• Екіпіровка мисливця (1947)
• Дилда (1948)
• З крякухою на озері (1948)
• У ніч під Новий Рік (1950)
• Короп (1951)
• Лебідь (1951)
• Фазани (1952)
• Отак і пишу (1954)
• Перший диктант (1955)
• Щука (1956)
• Збірка "Мисливські усмішки" (1956)